маг

1. Чарівник, чаклун, волхв; людина, яка, за народними повір’ями, має надприродні сили та здатна впливати на людей і явища за допомогою таємних знань і ритуалів.

2. Переносно: людина, яка досягла вершин майстерності в якійсь галузі мистецтва, науки або ремесла, чиї здібності здаються надзвичайними, близькими до чарівних (наприклад, маг сцени, маг слова).

3. У давнину: жрець, священнослужитель у стародавніх східних релігіях, зокрема в зороастризмі.

4. У карткових іграх: одна з найстарших карт у колоді таро, що зображує фігуру чарівника і символізує волю, майстерність та початок.

Приклади вживання

Приклад 1:
Ка­жуть би то, що то був не­ба­га­тий шлях­тич – з тієї “го­ло­пу­зої шлях­ти”, кот­ра у Польщі, за па­ну­ван­ня маг­натів, кишіла по їх дво­рах, пи­ла їх ме­ди; ви­на, око­ви­ту, їла хліб, над­ба­ний “хлопст­вом”, тан­цю­ва­ла під панську му­зи­ку, ви­би­ра­ла вельмож­но­го маг­на­та – сво­го пат­ро­на – в уряд, у сей­мові пос­ли, їзди­ла з ним по сей­ми­ках та сей­мах, кри­ча­ла, ко­ли хотів її вла­ди­ка: зго­да! а підчас го­то­ва бу­ла за сво­го хлібо­да­ра ви­тяг­ти з піхов гострі шаблі – і роз­ли­ва­ти бра­терську кров… Гультяї, сва­вольни­ки, дар­моїди, во­ни іноді зрад­жу­ва­ли па­на, пе­ребіга­ли до дру­го­го, кот­рий більше ви­ко­чу­вав їм п’яно­го трун­ку, кот­рий роз­ки­дав їм за­роб­лені хлопськи­ми ру­ка­ми гроші… Маг­нат лю­тив­ся, роз­су­по­ню­вав свою ка­лит­ку, ки­дав п’яній зграї зо­лоті червінці, пе­ре­ма­ню­вав ни­ми щи­рих прис­луж­ників від третього маг­на­та, за­во­див­ся з тим, що пе­ре­ма­нив йо­го, ба­жав помс­ти­ти­ся… і зно­ву роз­ли­ва­ла­ся, шуміла річка братньої крові… Та так не раз, не два- та­ке жит­тя тяг­ло­ся цілі довгі віки шля­хетсько­го па­ну­ван­ня, аж по­ки Польща впа­ла, роз­ша­та­на ру­ка­ми сво­го без­пут­но­го вельмож­но­го шля­хетст­ва… Маг­на­там же – бай­ду­же!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
а підчас го­то­ва бу­ла за сво­го хлібо­да­ра ви­тяг­ти з піхов гострі шаблі – і роз­ли­ва­ти бра­терську кров… Гультяї, сва­вольни­ки, дар­моїди, во­ни іноді зрад­жу­ва­ли па­на, пе­ребіга­ли до дру­го­го, кот­рий більше ви­ко­чу­вав їм п’яно­го трун­ку, кот­рий роз­ки­дав їм за­роб­лені хлопськи­ми ру­ка­ми гроші… Маг­нат лю­тив­ся, роз­су­по­ню­вав свою ка­лит­ку, ки­дав п’яній зграї зо­лоті червінці, пе­ре­ма­ню­вав ни­ми щи­рих прис­луж­ників від третього маг­на­та, за­во­див­ся з тим, що пе­ре­ма­нив йо­го, ба­жав помс­ти­ти­ся… і зно­ву роз­ли­ва­ла­ся, шуміла річка братньої крові… Та так не раз, не два- та­ке жит­тя тяг­ло­ся цілі довгі віки шля­хетсько­го па­ну­ван­ня, аж по­ки Польща впа­ла, роз­ша­та­на ру­ка­ми сво­го без­пут­но­го вельмож­но­го шля­хетст­ва… Маг­на­там же – бай­ду­же!.. У них бу­ло землі неміря­но: бу­ли ху­то­ри, се­ла, навіть цілі го­ро­ди – не де­сят­ки, а сотні сел по нашій розкішній Ук­раїні, скрізь – скільки оком зглянь – од Ся­ну аж до Дніпра ши­ро­ко­го; у тих ху­то­рах, се­лах та го­ро­дах жи­ло де­сят­ки, сотні ти­сяч лю­ду, з здо­ро­ви­ми до праці ру­ка­ми, котрі, на­че сам бог, розгнівав­шись, при­су­див тру­ди­ти на од­но­го вельмож­но­го дар­моїда… Маг­на­там бу­ло – бай­ду­же!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
У них бу­ло землі неміря­но: бу­ли ху­то­ри, се­ла, навіть цілі го­ро­ди – не де­сят­ки, а сотні сел по нашій розкішній Ук­раїні, скрізь – скільки оком зглянь – од Ся­ну аж до Дніпра ши­ро­ко­го; у тих ху­то­рах, се­лах та го­ро­дах жи­ло де­сят­ки, сотні ти­сяч лю­ду, з здо­ро­ви­ми до праці ру­ка­ми, котрі, на­че сам бог, розгнівав­шись, при­су­див тру­ди­ти на од­но­го вельмож­но­го дар­моїда… Маг­на­там бу­ло – бай­ду­же! За­те ур­ва­ла­ся нит­ка “го­ло­пу­зим”… То бу­ло у па­на в дворі- і си­тий він, і п’яний; а те­пер-не тре­ба вже па­нові кон­ниці, пікінерів, жовнірства: він те­пер роз­ко­шує у Па­рижі, в Римі, в Ба­дені… Що ж бу­ло ро­би­ти тим го­лод­ним ро­там, котрі приз­ви­чаєні до гу­ля­нок, до сва­волі, а не до праці?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Частина мови: іменник (однина) |