людожерство

Приклад 1:
— до самостійности України; а ще дехто явився просто з цікавости, аби побачити земляків, порозкидуваних після війни по всіх закамарках земної кулі, де вже народилося нове покоління, одним із бородатих представників якого і був двадцятидворічний мандрівний світовдосконалювач і осмислювач, агностик, линвоскок і буддист, — а в сумі діяспорний провісник соборної України, — так він сам себе відрекомендував Тадзьові, уточнивши, мовляв, національне усвідомлення — це не вузьколоба людиножерна фікція, що не терпить побіч себе нічого іншого, — людожерство починається лише там, де кінчається терпимість, — а частка внутрішньої, і тим самим і світової рівноваги, без якої годі на повний ріст розвинутися людській особистості, в чому він пересвідчився на власному досвіді, — Пилип Григорович Чоботаренко з Нової Зеляндії, з котрим біля гурту найроз’юшені- ших патріярхальників, що голосно домагалися від намісника святого Петра справедливости для українців, яким навіть при апостольському престолі шкодили старші брати, — познайомився Тадзьо, невдовзі переконавшися, що з Пилипа Григоровича зовсім не поганий хлопець, який не тільки шукає, як усі теперішні молоді, котрим задобре живеться, а й дещицю знаходить, аж Тадзьо спочатку ледве йняв віри) і виспався на одному зі сфінксів (що їм погідний Молодожанин на вимогу Сліпого, удосконалив хвости, надавши їм правовірнішої форми) на вході до українського католицького університету, біля якого, щойно відхлинули численні відвідувачі, роз’ятрені неподатливістю папи супроти українців (ну, зробив би Сліпого патріархом, тіяра йому улузнулася б, чи що? ), Тадзьо й побачив Безручка з його візком, виваркою-барабаном і гускою.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”