лист

1. Папір або інший матеріал, зазвичай прямокутної форми, з написаним, надрукованим або намальованим текстом, призначений для передачі інформації, повідомлення або листування; також сам текст такого повідомлення.

2. Орган вищої рослини, що відходить від стебла або гілки, зазвичай має листкову пластинку та черешок, служить для фотосинтезу, газообміну та транспірації.

3. Тонкий, плоский шматок, пластина або пласт чого-небудь (наприклад, металу, фанери, паперу).

4. Окремий аркуш книги, рукопису або зошита, що має дві сторінки (номи).

5. У переносному значенні — офіційний документ, юридичний акт, що має визначену форму та призначення (наприклад, патентний лист, кредитний лист).

Приклади:

Приклад 1:
А тепер я вбога, мій жаль спадає, наче мертвий лист… Куць Жаль не пристав мені, а все ж я мушу признатися — таки старого шкода, бо він умів тримати з нами згоду. Було, і цапа чорного держить при конях, щоб я мав на чому їздить.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
І як кожне межове явище, художня документалістика у всіх своїх іпостасях — жива й багатовимірна, насичена неповторними деталями і суб’єктивними щохвилинними враженнями, залишає по собі смак автентичности і водночас не чужа художньому домислу, сповнена чару імпровізації, адже грань між художнім домислом і спогадом насправді доволі неокреслена — недаремно в Журналі Шевченка, в листах Стефаника, Стуса так опукло виписано їхні сни… Щоденник, як і лист, — це теперішній час, спогади — ретроспекція, та разом вони творять ту хистку паперову кладочку, перекинену з минулого в майбутнє, яка вабить нас можливістю якось дістатися звідси на той бік, пережити й зрозуміти той час, який з погляду сьогодення неминуче залишається для нас невідомою країною. До того ж щодо літератури художньої цей жанр завжди перебуває у стосунку невизначеної і рухливої міри споріднености.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 3:
Ад­же я вам доб­ре ще в свiт­ли­цi по­вi­дав: п’ян бих i не iзт­рез­вих­ся єще во оноє урем’я; i аще ру­цi мої дро­жа­ша, аки дре­вес­но лист­вiє, то яко­ва бисть гла­ва зо всi­ми по­миш­ле­нiї? Бисть як тре­вол­нен­ноє мо­ре.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”