1. Зменшувально-пестливе від “лице” — маленьке, гарне, миле обличчя (переважно про дитину або жінку).
2. (переносно) Зовнішній вигляд, образ чогось (наприклад, природи, міста).
3. (діал.) Пестлива назва для сонця, що освітлює землю.
личенько
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько! І вам, стежечки, як мережечки, що вели мене до березочки!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
На галявi вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далi кидається до берези i ще раз зупиняється. Дяка щирая тобi, нiченько-чарiвниченько, що закрила ти моє личенько! i вам, стежечки як мережечки, що вели мене до березочки! Ой сховай мене ти, сестриченько! (Ховається пiд березу, обiймаючи її стовбур). Ти, Мавко? Я. Ти бiгла? Як бIлиця. Втiкала? Так. Вiд кого? Вiд такого, як сам вогонь. А де ж вiн? Цить!..
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Дай руку. трохи нерiшуче подає йому руку. Дозволь покласти братнiй поцiлунок на личенько твоє блiде. (Мавки одхиляється, вiн все-таки її цiлує). О, квiти на личеньку одразу зацвiли! – цнотливiї, незапашнi, осiннi… (Не випускаючи її руки, оглядається по галявi). Поглянь, як там лiтає павутиння, кружляє i вирує у повiтрi… Отак i ми… (Раптом пориває її в танець). Так от i ми кинемось, ринемось в коло сами! Зорi пречистi, iскри злотистi, яснi та краснi вогнi променистi, все, що блискуче, – все те летюче, все безупинного руху жагуче! Так от i я… так от i я… Будь же мов iскра, кохана моя! Прудко вирує танець.
— Українка Леся, “Лісова пісня”