Значення
- (Історія) –
Історична назва поляка, що вживалася в українській мові, особливо в період Середньовіччя та раннього Нового часу, часто з відтінком простореччя або етнічної ідентифікації.
- (Історія) –
У переносному значенні — заст. чужинець, іновірець (зазвичай католик), чужий за народністю або віросповіданням.
- (Лінгвістика) –
У фразеологізмах та народній творчості — усталена характеристика або символ представника польської шляхти (напр., “лях-пан”).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. лях, р. ляха, д. ляхові, з. ляха, о. ляхом, м. ляхові, к. ляху
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘лях’ походить від праслов’янського *lędъ, яке є зменшувальною формою (з суфіксом -х-) від *lęd-janinъ / *lęd-ninъ, пов’язаного з *lędo, що означало ‘необроблена земля, пустище’. Таким чином, первісне значення слова *lędъ — ‘житель рівнин, відкритих просторів, пустищ’. Це слово є синонімом етноніма ‘поляк’, який походить від ‘поле’. Існує також спроба пояснити ‘lech’ з форми *Polech, зменшувальної від *Poljanin. Давнім запозиченням зі східнослов’янських мов є литовське ‘lénkas’ (поляк).