ляк

Приклад 1:
29 березня 1935 Запрошення Вже спалюється день на вугіль ночі, росою вечір трави з попелу полоще, і ляк, мов свердел, твоє серце точіть, і місяць тіні згублені полошить. Самітний друже, мов у ночі пояс, ти в таємничість світу оповитий.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
Що­неділі, щос­вя­та, а ча­сом і се­ред буд­ня, щоб не одс­та­ти од вельмож­но­го сусіди, – бен­ке­тує тут п’яне мо­ре тем­ної прос­то­ти… Оже ще й досі, під пізній вечір, по­ди­рає мо­роз по­за шку­рою ве­се­лих гу­ляк, як гля­нуть во­ни на хрест, що геть-геть зда­ле­ка чорніє над Ро­мо­да­ном… This file was created with BookDesigner program bookdesigner@the-ebook.org 02.07.2008
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
— гзився, мов ужалений, в останнiх днях спiвжиття, застукавши її напiвголою, злостячись сам на себе — що все ще, попри всякий глузд, мiг хотiти цю жiнку, з якою нi чорта не виходило, опрiч взаємного мордування, ляк обценьками стисло”, — а от не треба було з вiдмичкою: плигонувши пiд ковдру о третiй над раном, колошкати, перевертати на спину, дiловито всаджувати пальчика, куди не просять, так я й сама себе можу потiшити, ба нi, лiпше можу, нiжнiше, тiло боронилося поза мо‑єю власною волею, ая, в тiлi, невiдь‑звiдки вгнiждже‑ний, розростався — страх, так безмисно пущений мною повз увагу: воно чуло за цим чоловiком щось, чого не чула я, — сама тимчасом перетворюючись на ягу, на каструючу мегеру з лещатами в лонi: а зась не знаєш! — i отут‑то й починався рев защемленого самця: “Та ти знаєш, скiльки в мене жiнок було!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”