Приклад 1:
Винахідливо вивертаючи слова в каламбурах (приміром, коли у Вінниці на якусь конференцію з’їхалося багато делегатів і виявилося, що їх ніде розмістити, він тут же кинув крилату фразу: «приїхали делегати і не знають, де лягати…»), сипав анекдотами і придибенціями (то були переважно різні епізоди з його життя) і при тому сам ніколи не сміявся, навіть не всміхався, тільки якось характерно заламувалася права брова… Не тільки переповідав відомі анекдоти, а й сам творив їх. Мені здається, що саме йому я завдячую своїм загостреним почуттям гумору.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Лягати йому чи не лягати? Може, й справді лягти б і хай все, як знає… Аж ось знову відчинилася кормушка.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 3:
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюється на ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological problems з обох сторiн — нацiонал‑мазохiстка (хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi…) й аутичний маньяк (тут простiше, бо, крiм суто комунiкативних нега‑раздiв, неконтактностi отої, чи як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi, клiнiчно промовистiшi симптоми — примiром, його повну неспроможнiсть бодай на мить вдержати в головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо характерне, дивно курлапе письмо — несподiванi пропуски лiтер, а то враз посеред речення слово з великої, або заблукале з сусiднiх абеток “э” чи “j”, мовби на те, щоб рядок краще тулився графiчно, — нехорошi речi, тривожнi, а коли ще згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непри‑томнiв бувало, то й геть кепська картина складається), — що ж тут заперечиш, це гарне, похапне слiвце, — problems, воно означує i математичну задачку, i рак грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iснує хтось, спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, — якщо, звичайно, маєте чим заплатити, а якщо не маєте, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть по засiках борошенця, нiчого не вдiєш, життя — штука коштовна: оно Розi, Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчащає до психоаналiтика, два сеанси на тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi — сорокарiчна дiвчинка, дорослої дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на чолi, як у колгоспної жницi, зiбгана мокра грудочка “Клiнексу” коло носа), змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить мiсяць, i два, або навiть три, — i все на те, аби змогу й далi двiчi на тиждень лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто її слухає, яка вона нещаслива, — на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це очевидне зрушення: тепер обоє скрегочуть зубами од абстиненцiї, сварки спалахують з голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний словесний доторк, i, схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems є problems, i суспiльство велить їх розв’язувати, згiдно з чотирма арифметичними дiями: дано А, дано B, їх можна додавати, множити, дiлити, переставляти мiсцями, i все то в надiї добути якусь третю величину, всепоглинаюче заняття! — десь у кiнцi задачника мiститься вiдповiдь, набрана петитом, маймо терпець, коли‑небудь нам її покажуть.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
