луп

Приклад 1:
Ш зро­ду-віку… Ми йо­го знаємо, як об­луп­ле­ну овеч­ку… Він у нас у банці – по уха заст­ряві В дов­гу – як в шов­ку!.. Він у ме­не ось тут си­дить!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
За­ко­луп­не нiг­тем во­лос та й лi­чить: “Раз, два, три…” – так як вiд­бе­ре дев’ять во­ло­сiв, та дев’ятий i рво­не зов­сiм… Пан сот­ник кри­чить, пан пи­сар ре­го­четься… Яв­до­ха Зу­би­ха щось шеп­че та спльовує, а кiт мур­ли­че на усю ха­ту… От так-то у бiд­но­го Ми­ки­ти Ула­со­ви­ча вiдьма вир­ва­ла дев’яте во­лос­ся з лi­во­го уса i нар­ва­ла їх усiх аж восьме­ро, дос­та­ла шма­ток па­пе­ру i за­вер­ну­ла ту­ди теє во­лос­ся, а пан Забрьоха, по­ви­ти­рав­ши сльози, що так йо­му i тек­ли вiд ску­бiн­ня, став пи­та­ти вiдьму, що “ко­ли, – ка­же, – зов­сiм по­во­ро­жи­ла, то вже я й пi­ду?” – Iди, син­ку, здо­ров до­до­му та ля­гай спа­ти, та й жди вiд хо­рун­жiв­ни при­си­лу, щоб слав за руш­ни­ка­ми.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Нi­чо­го Яв­до­сi ро­би­ти, по­во­лок­ла йо­го са­мо­туж­ки у ха­ту, i як пе­ре­во­лок­ла на дру­ге мiс­це, вiн i зас­тог­нав, i очи­ма луп! i не пiз­нає, де вiн се опи­нивсь?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”