лукомор’я

1. Міфологічна, казкова чи поетична місцевість, що розташована біля моря, часто з зігнутим, серпоподібним морським узбережжям; символ далекого, загадкового краю в українському фольклорі та художній літературі.

2. Застаріла назва для морської затоки, бухти або вигину морського берега, схожого на форму лука (зброї).

3. (У спеціальному вжитку) Географічна назва, що історично вживалася для позначення окремих прибережних територій, зокрема узбережжя Азовського моря.

Приклади:

Приклад 1:
Та не вважає князь на віщий спів: «Нум, русичі, славетні дні спом’янем, Покажем шлях кощеям препоганим До Лукомор’я голих берегів!» А любо Дону шоломом зачерпти!. Одважний князю, ти не знаєш смерти, Круг тебе гуслі задзвенять, тебе Від забуття врятують і полону.
— Зеров Микола, “Камена”