1. (застаріле) З’єднувати, поєднувати, сполучати щось із чимось.
2. (діалектне) Траплятися, ставатися, відбуватися.
3. (у літературних та історичних текстах) Зводити, скликати, збирати разом (наприклад, людей, військо).
лучити
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Лучити(сь) — 1) статись, скоїтись, трапитись; натрапити, неочікувано зустрітись з кимось («якби ще раз було лучилося арештованє, я би втік»; «єї не лучиться жених. Лучився — все пропало»; «але чо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав»); 2) об’єднуватись («лучімся з партією соціалістичною»).
— Зеров Микола, “Камена”
Частина мови: дієслово () |