лов

Приклад 1:
Як схо­пить го­ро­бе­ня, як крут­не за го­лов­ку… Не вспів оком морг­ну­ти,- у одній руці зос­тав­ся ту­лу­бець, а в другій – голівка. – А що – жив!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Щось не­на­че й го­во­рить, да за со­лов‘ями не мож­на розібра­ти: со­лов‘ї пе­ред світом са­ме роз­ще­бе­та­лись. Жаль Пет­ру ста­ло Лесі; уже хотів вий­ти з-за ку­ща, зас­ту­пи­ти от­ми­ча­рам до­ро­гу да й би­тись, не вва­жа­ючи ні на які ча­ри; да вхо­пивсь, аж при йо­му не­ма шаблі.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
– за­го­мо­нi­ла шин­кар­ка на не­вiст­ку, так та й за­мовк­ла; а щось, ма­буть, доб­ре хо­тi­ла ка­за­ти… А там, з дру­го­го кiн­ця, край верб, шко­ля­рi за­мiсть то­го, щоб у шко­лу йти та ко­му з час­лов­ця, ко­му з псал­ти­ря сти­хи твер­ди­ти, а ко­му мно-тло скла­да­ти, во­ни, зiб­рав­шись у куп­ку, та скон­по­но­ва­ли вiр­шу на сво­го дя­ка, та ни­щеч­ком на шос­тий глас i вис­пi­ву­ють: Прийдiте усi при­хо­жа­ни, Подивiтесь, на­шi всi дя­ки п’янi, А най­бiльше Си­ме­он – оба­че, Од го­рiл­ки нi­чо­го не ба­че, Й на кри­ла­сi не вмiє спi­ва­ти, I псал­ти­ря за­був чи­та­ти, Тiльки й вмiє шко­ля­рам су­бiт­ки да­ва­ти, Днесь дя­чи­ха раз йо­му го­ло­ву ми­ла, А, iз­мив­ши, свiт­ло по­га­си­ла… Як же врi­же їх на сiм сло­вi пан Си­ме­он рiз­кою, що з до­му при­нiс; та як по­же­не їх нею до шко­ли, а сам, по­га­ня­ючи їх, бо­житься, що за сюю прик­лад­ку, оп­рiч су­бiт­ки* (*Ка­ран­ня шко­ля­рiв по су­бо­тах. ), що по за­ко­ну по­до­ба, бу­де їх шква­ри­ти що в бо­га день цi­лий мi­сяць… А там, бi­ля млин­ка, от там що дiється!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”