Словник Української Мови
Буква
1. Традиційна українська страва, густий суп або варення з сушених фруктів (яблук, груш, слив, вишень тощо), який готували переважно взимку.
2. (у переносному значенні) Про щось старе, забуте або про події минулого, які згадуються (за аналогією з традиційною стравою, що готувалася з запасених улітку продуктів).
Приклад 1:
Та що ж…. в їй добре зимувати, а літом… бач, вона така суха, і все рипить, все згадує про зиму… Ні, я таки зовсім, зовсім самотня… У лісі ж не самії дерева, — таж тут багато різної є сили. (Трохи ущипливо.)
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Та одне діло провітрюватись по своїх землях розімлілим на сонці літом, чи літом бабиним, коли пахнуть грибами й хмари і ти світло сумуєш за дитинством і юністю, а інша річ, коли ти по своїй же землі ідеш із військом… Косинського він наб’є на палю, а запорожцям намилить шиї, і намилить так, щоб і десятому заказали до нього дорогу. Хочуть жити — нехай ідуть на свою Січ, варять юшку й не рипаються.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 3:
Коли робота моя над нею перервалась, я, сидячи в Казані і не маючи змоги займатись роботою над самою «Історією», задумав обробити сю тему в осібній статті і взявсь до неї літом 1915 р. Стаття зісталась початою і недокінченою, коли мене переведено до Москви, де я міг зайнятись більш важною для мене роботою — докінченням VIII тому. Дописую її тепер і випускаю, не маючи змоги зайнятись близше деякими порушеними тут питаннями.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”