Приклад 1:
), вдатися до навчання, аби згодом піти на медицину, до котрої в Богдана залишилася відраза ще відтоді (адже навіть перше-ліпше зображення аптечної жеретії, обвиненої навколо ескулапової палиці, — щоправда, не так, як раніше, проте досить відчутно ще й тепер псувало йому настрій), ще відтоді, як роками марно намовляла вчитися на лікаря спочатку його, а тоді й брата Миколу, з тим самим від’ємним успіхом, оскільки Микола ще підлітком твердо поклав собі піти на лісівництво, до якого змалку прикипіла його душа, що її не збили на манівці ні материні благання, ні погрози частково й тому, що батько, попри неньчину наполегливість, завжди був по Миколиному боці, мовляв, якщо хлопця цікавить лісівництво, то нехай він і вивчає лісівництво, а не медицину, — настанова, що й уможливила Миколі здобути улюблений фах та завдяки кільком запатентованим і широко використаним винаходам, як от особливого способу лісонасаджень на зацементованих ґрунтах або спеціяльної машини для лісоповалу, що одразу ж і оббіловували спиляне дерево, доскочити значного успіху, який ані трохи не примирив матері з тим, що її обидва сини знехтували медициною, до якої нагло штовхнуло її невістку, Наталку, хоч Богдан і пробував відмовити свою дружину від безглуздих, нікому не потрібних починань. Звісно, щоб аж так дуже, навіть згодом Богдан не пробував відмовляти Наталку, та й як же ж би він так дуже спромігся б відмовляти, коли попервах не те що язик, а все його нутро, мозок і почуття взялися жменькою попелу від Наталчиних слів, ніби вона, Наталка, помре, як не піде навчатися, байдуже, що таке запевнення не трималося купи, бо хто коли переставлявся до праотців від того лише, що небораці забороняли навчатися?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
