ліро-епічний

1. (у літературознавстві) Який поєднує в собі риси лірики та епосу; що належить до ліро-епосу — літературного роду, де епічне (повіствовальне) зображення дійсності поєднується з відвертим вираженням почуттів, емоцій та роздумів автора або ліричного героя.

2. (переносно) Про твір мистецтва, подію чи явище, що має подвійний характер, поєднуючи об’єктивне, розповідне зображення з глибоким особистісним, емоційним переживанням.

Приклади:

Приклад 1:
І нині на краю сумної одіссеї Потрапив до моїх неситих рук; І втратив ти ліро-епічний звук, Скотившись з верховин шляхетних епопеї В безодні мадригалу й епіграм На жертву гнівно-говірким струмкам. 1.02.1921 Олександрійські вірші Lucroza О. Бургардтові Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі, Де розум і чуття — все спить в анабіозі, Живем ми, кинувши не Київ — Баальбек, Оподаль від розмов, людей, бібліотек Ми сіємо пашню на неродюче лоно.
— Зеров Микола, “Камена”