Приклад 1:
На втіху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча він засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвічну істину: від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й відлюдка), бож Безручко відтоді, як прилучився до категорії бездомників, ані належно не відживлювався, ані не дбав про найконечнішу гігієну (і це колишній аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замість геєнни вогненної вірять у гігієну); адже минулого разу Федір привів до себе маячного, викачаного в болоті Безручка, який кілька разів, — Федір уже й не пам’ятав, як часто, непритомнів в Англійському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенів, аж поки його (не інакше як на терміновий знак Провидіння) подибав Федір і мало не силоміць затяг до свого помешкання, викликавши Ярця Турчиновського, аби той дав Безручкові кілька рятівних іньєкцій й проінструктував, як лікувати хворого, бо Федір тоді справді наївся страху, що Безручко вже не прийде до тями, — а пригадавши про ванну для Безручка, Федір похопився, що «Під зеленим розмарином» чекає на нього Марійка, про яку він зовсім забув, оскільки вони домовлялися ще минулого тижня, а за цей час після наглої смерти Романа Онуфрієнка, з котрим Федір ще напередодні у Штарнберзі ловив рибу, спливло стільки води, наче розмова з Марійкою відбулася кілька років тому, коли він ще мріяв, що Марійка погодиться стати йому дружиною, заради якої він ще сьогодні, попри II придуркуватого Андрія (Хіба це чоловік? Цей горе-шалапута, в якому лише Марійка могла угледіти особливі людські якості!)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Однак це не химера, а не шкідлива й поготів, навпаки, з усього цього ще вив’яжеться для всієї родини якийсь хосен, хоч вона, Наталка, й погоджується з Богданом, що студіювати якесь там мистецтво, може, й легше, тільки її, Наталку, тягне саме на медицину, а не на мистецтво, в котрому вона нічого не тямить і котре її ані скілечки не хвилює, її тягне виключно на медицину, і вона кожною клітиною чує: це її покликання — лікувати людей, допомагати іншим, бабратися, як Богдан каже, в кишках, крові й екскрементах, що, до речі, її, Наталку, ані трохи не разить і не лякає, як не лякає й та обставина, що їй, Наталці, доведеться довгенько поповчитися, заки вона скінчить коледж, університет і медичну практику. Зрештою, хіба вона не заходилася біля книжок, і це зовсім не так нудно, як їй колись здавалося, хоч Богданові й не втямки, як це вона, Наталка, змусить себе чогось навчитися, коли досі він ще не бачив, аби вона подужала нараз прочитати хоч дві сторінки, проте тепер вона, Наталка, прочитає не тільки дві, а й значно більше, у чому він, Богдан, невдовзі й сам переконається, що й дійсно не забарилося статися, на велике здивування Богдана, який раптом відкрив, що Натальці, попри все ще численні родинні обов’язки, серед яких вона досі не знаходила для себе часу, бож у їхньому восьмиосібному господарстві сама Богданова матір, попри її невичерпну енергію, не годна була б з усім упоратися, — Наталці наука легко дається, далеко легше, ніж того сподівалася сама Наталка, котра, на початку вдавшися до науки, аби приглушити в собі Данила, оскільки з такою ятрущою раною в грудях не можна було існувати, перегодя дійшла для самої себе не передбаченого висновку, що, властиво, навчання, до берегів якого її зовсім випадково прибило, її, Наталку, справді цікавить, так цікавить, що за деякий час Богдан, котрий спочатку, хоч і не перечив, але досить скептично поставився до Наталчиних здібностей (бож звідки мали взятися ці здібності в Наталки, по-своєму милої, тільки ж, очевидячки, поверхової, без жодних прихованих закамарків у душі, а тому такої безпосередньої і цим найбільше привабливої особи, яку тепер ніби підмінили?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
