1. (зоол.) молоді лелеки, що ще не навчилися літати; лелеченята.
2. (перен., розм.) про високих, незграбних підлітків або юнаків.
лелечич
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще – любидра, канупер і кмин.
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”
Частина мови: іменник (однина) |