леґінь

1. У Стародавньому Римі: найбільше військове підрозділення, що налічувало від 3 до 6 тисяч піших вояків і кінноти; основна організаційна одиниця римської армії.

2. У сучасному вживанні (переважно книжн.): велика кількість, сила, натовп людей (часто із значенням могутності або загрози).

3. У переносному значенні: велика кількість, маса, безліч чогось (наприклад, явищ, подій).

Приклади вживання

Приклад 1:
На що б око не впа­ло, що б не ста­лось на світі: чи про­па­ла овеч­ка, по­лю­бив леґінь, зра­ди­ла дівка, зас­лаб­ла ко­ро­ва, за­шуміла сме­ре­ка – все ви­ли­ва­лось у пісню, лег­ку і прос­ту, як ті го­ри в їх давнім, первіснім житті. Марічка і са­ма вміла скла­да­ти пісні.
— Коцюбинський Михайло, “Тіні забутих предків”

Частина мови: іменник (однина) |