килина

1. Калина звичайна (Viburnum opulus) — кущова рослина родини адоксових з білими квітами та яскраво-червоними гіркувато-терпкими плодами-кістянками, яка є національним символом України та часто згадується в фольклорі.

2. Поетичний символ України, українського народу, його долі, краси, життєвої сили та духовної стійкості, що широко втілений у літературі, музиці та народній творчості.

3. Власна назва (топонім) географічних об’єктів (наприклад, річка Калина, село Калина) або жіноче ім’я, похідне від назви рослини.

Приклади вживання

Приклад 1:
Та в мене молока вже ніде й діти! Коб ярмарок хутчій — куплю начиння.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
. . . ПРОЛОГ Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 3:
До Килини) Магайбi. К и л и н а (жнучи) Дякувати. От, Лукашу, поможеш тут в’язати молодичцi. Бо та “помiчниця” вже скалiчiла. береться в’язати снопи. Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду зварю вам киселицi на полудень. (Iде в хату). одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв. який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах. К и л и н а Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак! Ото ще верисько! (Залягається смiхом). Яка ти бистра! Ось лiпше не займай, бо поборю! К и л и н а (кидає серпа, береться в боки) Ану ж, ану!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Частина мови: t.d. () |