1. (діал.) Те саме, що кіл — загострений з одного кінця дерев’яний стрижень, палиця, жердина.
2. (діал.) Одиниця вимірювання довжини, що приблизно дорівнює 213 см (сажень).
3. (діал., зах.) Гострий біль у животі, печія.
кил
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Боже.. Мій слід у піску під пливає кров’ю.. Я прогортаю плакучу вербу і, тримаючись за її довгі коси, поволі заходжу у Дніпро.. Нікому не вільно підглядати, як я омиваюсь.. Нікому.. Як я зми – ваю з себе червону вохру.. Як у хвилях часу скидаю з себе усю набряклу свою шкіру і знов стаю білобліда.. Ніхто не має права мене бачити такою.. Такою, як я є насправді.. Бліда і страшна.. У місячних розгойданих хвилях.. Сліпуче бліда і страшна.. Люди, затамувавши подих, стежать, як вона поволі, ніби уві сні, заточуючись, сходить униз на синій кил им.. Хтось кидає аж на середину троянди.. Кілька чоловіків, повільно, як і вона, підводяться з місць і опускаються їй назустріч.. Доходять до синього килима і завмирають.. Мщ ними і той ру сявий юнак з корзиною яблук. Вона безсило сп’янілими рухами бреде ї м назустріч.
— Зеров Микола, “Камена”
Частина мови: іменник (однина) |