ких

1. (у міфології) У слов’янській міфології — злий дух, нечиста сила, що з’являється вночі у вигляді невиразної постаті; примара, мара.

2. (у фольклорі) Злий дух, який, за повір’ями, вночі душить людей, що сплять, насилає кошмари; домовик, нічний давильник.

Приклади вживання

Приклад 1:
133 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ розмножувачів священних письмен, які згаданими від­ ростками писали на глиняних таблицях (через що тодішні літери й носять клинописний характер); про давньогрець­ ких атлетів, які вдавалися до балістичних можливостей своїх приладів при метанні на далеку відстань бойових ядер. Культ пана Ph найповні­ шою мірою виявився у формі священних споруд, поклика­ них відобразити вертикальну ідею буття: храмів, обелісків, капищ.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Та­ких па­рубків час­то й гус­то мож­на зустрітії по на­ших ху­то­рах та се­лах. Од­но тільки в цього не­аби­яке – ду­же пал­кий пог­ляд, бист­рий, як блис­кав­ка.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
От­же, ка­жуть, бу­де та­ке врем’я, що князь приїде на Ту­ро­ву Кру­чу, повс­та­югь ту­ри і підуть шу­ка­ти собі ди­ких пущ по Вкраїні. V Слу­ха­ють дівча­та, да аж сум­но їм ста­ло; слу­хає Ори­ся, да вже боїться й гля­нуть на каміння, що прос­тяг­лось ку­пою че­рез річку.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Частина мови: t.d. () |