Словник Української Мови
Буква
1. Документ, що підтверджує оплату чогось, отримання грошей або виконання зобов’язання; розписка, квитанція.
2. У карткових іграх: ситуація, коли учасники не мають виграшу або програшу, або оголошення такої ситуації; нічия.
3. У переносному значенні: стан взаємного розрахунку, відсутності боргів чи претензій між людьми (наприклад, “Ми з тобою квит”).
Приклад 1:
І буде квит. Отак відмовишся і все буде в порядку.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
— а її, спасибi, вiдкачали, а скоро так, то нiчого блягузкати, є речi, страшнiшi за смерть, i я їх знаю, тiльки от того страху — манливого й темного, заворожливо‑притягального захвату згуби, який є в ньому, i в iнших я часами його розрiзняла, — нема в менi, i квит, тим‑то вiн i дивився на мене з iскрами неприхованого захвату в зорi, навiть коли вже було по всьому: “А ти вiдва‑жна жiнка! “, — i “крапочка” та проскочила тодi повз мене, не сполохавши), — але ця думка — що вiн помер, що тi загадковi телефоннi дзвiнки справдi‑таки вiд нього: з “тамтого боку”, а значить, що її любов не ощадила його, що вона сама, сама, нарцисична егоїстка, гординею своєю дурною, пихою дешевою, бришканням пустопорожнiм пiдопхнула його до “крапочки”, де ж пак, принцеса знайшлася: ах так?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Бiльшовикiв подавай — i квит. Юрковi було образливо, а Остап говорив: — Моє яке дiло; хтось добере — нас чимало.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”