квильний

Приклад 1:
натомiсть вiдступилася, розмазалася по якiйсь найдальшiй стiно‑чцi, не видко‑не чутно, i по всiх спустiлих примiщен‑нях сталої отвором в’язницi розлягається зовсiм iнший, квильний i безпорадний, потерчачий якийсь, голос: смикається туди‑сюди нерiвними крочками, туп‑туп‑туп — i стало, — i б’ється об мури, водно в тiм самiм мiсцi, з кожним разом спадаючи на силi, — i скоголить, скоголить, скоголить бiдна, нелюблена, покинута на вокзалi дiвчинка, ладна йти на руцi до кожного, хто скаже: “Я твiй тато”, та тiльки хто ж таке скаже трид‑цятичотирилiтнiй бабi, — от ту дiвчинку й ти сама в собi не любиш, ти вiд пiдлiтка намагалася тримати її в найглухiшому пiдвальному закапелку, без хлiба й води, i щоб не поворухнулася, — а вона однак якось примудрялася зацiлiти, i як її тепер втишиш — тепер, коли зда‑ється, що, крiм неї, iншої тебе — нема, не лишилося?… Замахалась ти, “золотце”. Ох, замахалась.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”