1. (про функцію, оператор) Такий, що має властивість, близьку до монотонності, але з певними обмеженнями або узагальненнями; наприклад, функція, для якої з невід’ємності приросту аргументу випливає невід’ємність приросту значення функції.
2. (у теорії диференціальних рівнянь) Стосовно оператора або функції, що задовольняє умову квазімонотонності, яка є ключовою для порівняння розв’язків та застосування принципу максимуму.