1. (у фізиці, зокрема квантовій теорії поля) Властивість деяких теорій або об’єктів, за якої взаємодія між ними зникає на великих просторових відстанях, але не є строго локальною, тобто може поширюватися на обмежені, але не нульові відстані, що є проміжним станом між локальністю та нелокальністю.
2. (у математиці, зокрема в алгебрі та геометрії) Властивість об’єкта (наприклад, кільця або пучка), яка є ослабленою (наближеною) формою локальності, тобто виконується не в усіх точках, а лише в досить багатьох або після певного розширення області визначення.