крило

Приклад 1:
Брови, мов дві стріли, колють, і мур мелодії над нами, мов луна велика, немов крило вітрів. Від зір залежить наша доля.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
… а7-а6, а якраз наоборот — взяв його под крило вже після надругатіЛьства над любімцем Брєжнєва. Защіта Альохіна 1. е2-е4 Ng8-f6 Оце, собствінно, і єзть видумка дворяніна та естета Алєксанд­ ра Альохіна, одна із багатьох, шо характеризує ульотность мислі єдиного в історії шахмат чімпіона світу, який помер непереможе­ ним.
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”

Приклад 3:
Ах , про oо він іще міг думати — лише про неї, про Діану, прудконогу Діану з її любим хортом.. І він приїхав сюди у цей дрімучий край, лише аби забутись, випити трохи вина із золотого лаврського кубка наодинці з Патріархом і забутись, забутись.. І ще, може, попросити, вже як прокинеться п осеред ночі в холодному Марийському палаці, заспаного служника зі свічником, щоб він поставив йому на сон платиновий диск Адамо, але не з « Tombe le neige», а той, де він безконечно і сумно співає: бачу тіло її що в полоні освітлених звуків що й сьогодні од всіх поодаль як і колись бачу пальці її що біжать по темніючій шибі — пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби що з місячних плес відлітає раз і назавжди бачу як жінка прощається з рибою бачу як потім іде самотня — обминає струхлявілий час і його світло-темну рипучу гойдалку в неї жести фатальні як волосся у блискавки її танець весільний має ритми глибокі що такі як колодязь зорі бачу пам’ять її що як вода летюча має крило нерухоме бачу сон бездиханний що його вона на крилі несе обережно бачу вирій душі що його лише раз надивитися можна то осінь людська коли облітає волосся і одяг а найпершими очі бачу осінь таку в останньому дні якої у білім гілляччі кісток завивають вітри тож не спиняйте її почужілу для вашого тіла що була од усіх вас наївніша до неї світло запізнилось а тьма наступила для неї опівдні не спиняйте її бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе вона пам’ятає вона засвічує місяць собою і губами засвічує звуки над колискою вашою бачу її з плачем над домовиною вашою бачу її зі сміхом лишень тоді коли ви засинаєте вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює і сьогодні вона відходить од вас танцюючи і не каже вам прощавайте Post scriptum Автор закінчив работу і спробував прочитати її авторові «Вер ховного голосу». Йому наче сподобалося.
— Зеров Микола, “Камена”