Приклад 1:
Улюбленцем публіки виявився нато мість Інквізитор — його виконавську майстерність годі запе речити чи спростувати, голос його, вдало спотворений синте затором, нагадував якесь моторошне крякання і доводив частину жіноцтва до екстазу — в якоїсь вагітної навіть почалися пологи, їх було успішно прийнято незабаром у фойє, хоча більшість присутніх залишилася з думкою, що то чергова режисерська фікція, і новонароджена дитина — чотирикіло- грамовий хлопчик — насправді була штучною; перша дія завершилася вражаючим хоровим мурмурандо і оркестровим крещендо, частина публіки вже замовляла перекуски в буфеті, коли разом з останніми тактами (Ваґнер) впала завіса — темно-зелений оксамит з велетенськими винними і крива вими плямами. Доктор зоставався сплячим у своєму кріслі, тим часом ми з Респондентом вийшли у коридор і, знайшовши там більш- менш безлюдний закут, почали люто цілуватися, ми стогнали й кусалися, наші язики блукали ротовими порожнинами одне в одного, Респондент припер мене до стіни, він був без окулярів і не бачив, як довкола нас кружляють всілякі пані й ПЕРВЕРЗІЯ 166 панове, поглядаючи в наш бік хто з осудом, хто із ласою заздрістю, якийсь тип, одягнутий найманим убивцею, відвер то розглядав нас із відстані десяти кроків, це розглядання впритул здалося мені щонайменше нахабним, і я заплющила очі, щоб не бачити ні цього доморослого Спарафучіле, ні огидної Лайзи Шейли з її фотоапаратом, ні пробігаючого туди й назад в оточенні зграї гостес Даппертутто; ми цілувались як могли — всіма собою, слово честі, це було зроблено куди ліпше від того орфеївського лизання на сцені, наші роти пахли м’ятою, це було грандіозно, ніби штучне дихання, від якого дзвенить у вухах і відвалюється голова, а ноги підкошуються, ми перестали цим займатися лише після третього дзвінка, ледве встигнувши добігти до своїх місць перед самим підняттям завіси.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
