Словник Української Мови
Буква
1. Історичний предмет для добування вогню шляхом удару крем’яного крейдила об сталевий брусок або пластину, від якої іскри потрапляли на легкозаймистий трут.
2. Сталевий брусок або пластина, якою крейдили (висікали вогонь), складова частина такого пристрою.
3. Переносно: те, що викликає, пробуджує якісь почуття, думки або служить початком, джерелом чогось (наприклад, кресало творчості).
Приклад 1:
Надходить з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку і розпалює вогонь. Ось нате, дядьку, грійтеся.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Добре, що побачив!.. (Оговтавшись, виймає з кошеля якiсь корiнцi та зiлля i простягає назустрiч марi, немов боронячись вiд неї. Вона трохи вiдступає. Вiн прочитує, замовляючи, дедалi все швидше). Шiпле-дiвице, Пропаснице-Трясавице! Iди ти собi на куп’я, на болота, де люди не ходять, де кури не пiють, де мiй глас не заходить. Тут тобi не ходити, бiлого тiла не в’ялити, жовтої костi не млоїти, чорної кровi не спивати, вiку не вкорочати. Ось тобi полинь – згинь, маро, згинь! Мара подається назад до озера i зливається з туманом. Надходить з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку й розпалює вогонь. Ось нате, дядьку, грiйтеся. Спасибi. Ти догоджаєш дядьковi старому. (Розпалює коло вогню люльку). Тепер що iншого! (Вкладається проти вогню на травi, поклавши кошеля пiд голову, пакає люльку i жмуриться на вогонь). Якби ви, дядьку, якої байки нагадали. Бач! умалився!..
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
— Та менi небагацько… дечого й купувати… — каже Маруся та й вiдвернулась вiд нього, щоб не дивитись на чужого жениха, — тiльки й треба купити матерi… кресало на люльку… а батьковi… ниток красних… на мережки до хусток… та яловичини… на петрiвку. Отак наварнякала наша Маруся, що трохи й сам Василь їй у вiчi не насмiявсь; ще то добре, що не чула сього Олена, торгуючи у перекупки шпильки.
— Самчук Улас, “Марія”