Приклад 1:
Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. То ми вже поєднались?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
З хати виринає і Шура.. похапцем нагинається., підбирає кілька перших падалок з-під яблуні., підносить у пригорщі їхнє світло.. Я все тоді мав.. Темний соковитий ліс на грудях став найкра щою оправою для густого вина у чарці.. На це пішов добрий жмут свіжої соснової глиці.. Рум’янець маків на шоках довелось пригашувати білою глиною., він став ше кращий.. А очі., я пробував виварювати волошки., але може щось робив не так., бо відвар був блідий, і зовсім не блакитний., наче відблиски., ні — мерехтіння морської води., може й так.. Сам ві дкритий колір засліплює зір.. Ранить.. Зцілюють лише відтінки.. І тоді я замалював великі розплющені очі.. І на них опус тив верхні повіки., з ледь про туленою щілиною.. А брови довелось підняти., у просвітленій задумі., і таким той портрет і лишився.. Навіт ь здалося, що кожен справжній портрет має бути з нерозплющеними очима.. Він тоді промовляє зсередини.. Хоч і це для мене не якась догма.. От і тепер.. через стільки літ вернувся до вохри., знов до блідих земляних відтінків., і намалював на левкасі автопор трет із широко розплющеними очима.. Якраз через зіницю лівого ока пролягла тріщина між склеєними дошками.. Але в цьому портреті розплющені очі, мабуть, на місці — щоб відкрити відверту глибину погляду поби – того.. але відданого досі старого собаки.. 2. ОНпе N3 1 1 1 0 і 82 ADAMO ET DIANA ФЛЕЙТА ЗЕМЛІ І ФЛЕЙТА ..Може, ти й чув людську флейту, але не чув флейти землі; може, ти й чув флейту землі, але не чув іще флейти неба!
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 3:
Зiрка в серце впала. Р у с а л к а Ха-ха-ха! (З смiхом i плеском кидається в озеро). Що се таке? Не бiйся, то . Ми подруги, – вона нас не зачепить. Вона свавiльна, любить глузувати, але менi дарма… Менi дарма про все на свiтi! То й про мене? Нi, ти сам для мене свiт, милiший, кращий, нiж той, що досi знала я, а й той покращав, вiдколи ми поєднались. То ми вже поєднались? Ти не чуєш, як солов’ї весiльним спiвом дзвонять? Я чую… Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а спiвають: “Цiлуй!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
