1. Прізвище українського походження, утворене від слова «крамар» (дрібний торговець).
2. Зменшувально-пестлива форма від іменника «крамар», що може вживатися як прізвисько або звернення до молодого продавця або сина крамаря.
крамарчук
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— Попросту бачу поетичність, через те й кажу, що це — поезія… А ото ще, пам’ятаю, бачив я раз, як на горі сидів один тутешній грек з фесом на голові… Так сидів він у такій мальовничій позі і мав таке обличчя, що мені зараз нагадалися клефти і їх пісні, що іноді — лицарсько-гайдамацькі, а іноді — лицарсько-трубадурські… І я зовсім легко вірю, що отой мій грек… а він простий крамарчук… потрапить складати такі самі гарні пісні, які є в клефтів… Ах! От іще згадав про грецьку народну поезію: недавнечко я й сам пізнав од наших хазяїв одну співанку… простенька вона, а скільки в ній колористичності!
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |