Словник Української Мови
Буква
1. Представник тюркської кочової народності, що в X–XIII століттях утворила державу (каганат) у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї та вела активні війни з Київською Руссю.
2. Рідкісне вживання: учень козацької (козаруцької) школи в Галичині в XIX — на початку XX століття.
Приклад 1:
Очі їхні посміливішали, в зіницях з’явився срібний місячний блиск… Дехто із козар-люжок вже й зіп’явся на ноги і, притупуючи босими п’ятами, піднімав над головою руки і зачинав виробляти над головою всілякі кренделики… Видно, оговтавшись, з темені, з молочаїв обережно вистромилася голова Якова Шийки. Вистромилася, постирчала, веселенько покліпала віями, і ось потихеньку, поповзом, на ліктях Яків став підповзати до гурту… Тепер не Петрові, а панові Ясельському здалося, що це сниться йому, бо козаки, хто навприсядки, хто просто викидаючи ноги куди заманеться, утворили коло і тим танцюючим колом стали оточувати і танцівниць, і музикантш… Пан Ясельський здивовано і тривожно, з невеличким, але переляком, глянув на Петра: що воно коїться і що воно може з того вийти?
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”