Словник Української Мови
Буква
1. Мовна форма (діалект, говірка або мова), що виконує функцію загального засобу спілкування для носіїв різних діалектів або споріднених мов на певній території, часто виникаючи в результаті їх змішування та спрощення.
2. У лінгвістиці та соціолінгвістиці — стандартизована наддіалектна форма мови, що використовується для публічного та повсякденного спілкування в багатодіалектному середовищі, наприклад, давньогрецька койне (ἡ κοινὴ διάλεκτος) епохи еллінізму.
Приклад 1:
Про зухвале викрадення з бібліотеки Сансовініяни вельми рідкісного і атрактивного примірника — зібрання жахливих історій та моторошних переказів «Hypnerotomachia Poliphili», записаних мовою койне і у Венеції ж виданих таким собі доктором Франціскусом Колюмною в 1499 р. (друкарня Аль- дуса Мануціюса).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Крім них, у кімнаті була ще одна особа — хтось обернутий лицем до стіни, якась жінка в темно- зеленій сукні, перед нею був розкритий грубезний півфоліянт, з якого вона щось монотонно читала впівголоса, в’язкою, цілком невідомою мовою, можливо, койне. — І тоді настає час, — казав старигань, ледь ворушачи сірими тонкими вустами.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”