Словник Української Мови
Буква
1. Стосунковий прикметник до іменників «коваль» та «ковальство»; властивий ковалеві, характерний для ковальської справи.
2. Призначений для ковальських робіт, пов’язаний з обробкою металу гарячим куванням.
3. У складі власних назв: що стосується населених пунктів, місцевостей, установ тощо, названих на честь коваля або пов’язаних з ковальським ремеслом (наприклад, село Ковальське).
Приклад 1:
Тільки він, Ковальський та Богун могли без дозволу увійти до гетьмана. Юрій подав писарю знак рукою, той вийшов.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
— знизав вiн плечима — Таже бачиш — iду… Вiн сопiв, як ковальський мiх, i ледве поспiшав за Маланкою. Увечерi повернулась Маланка додому весела, сливе щаслива.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
комі- тету (20), радник Кмицикевич (20), Василь Ковальський (5), кустос о. Михайло Куземський (20), Василь Ільницький, Антін Могильни- цький і Володимир Стебельський, тоді ученик VI кл. (по 2), єпис- коп Тома Полянський (10); та перевищив усіх щедротою цк.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”