ков

1. (у фразеологізмі) Діалектний варіант слова «ків» у виразі «ні ков (ків)» — нічого, зовсім нічого, анічогісінько.

2. (власна назва) Скорочена назва Комуністичної організації Західної України (КОЗУ), яка діяла на західноукраїнських землях у 1919–1928 роках.

Приклади вживання

Приклад 1:
– тро­хи зго­дом пи­тає він, ков­та­ючи сло­ва.- Де ти взя­ла­ся? звідкіля сю­ди прий­шла?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
II Най­частіш бу­ло спо­ми­нає про Ма­ру­сю Ков­банівну, що та­кої кра­си, ка­же, і світ нас­тав – не бу­ва­ло. Я, ка­же, бу­ла ще підлітком, то мені її ко­ло церк­ви по­ка­зу­ва­ли зда­ле­ку.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
Неп­рис­туп­ний був чо­ловік ста­рий Ков­ба­ня,- і жінка од йо­го нічо­го не довіда­лась, хто він і що він, і звідкіля він, і як він. III Та­ка ж і доч­ка в йо­го ви­ко­ха­лась.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Частина мови: іменник (однина) |