Приклад 1:
Адже людська біографія — це не святковий костюм без складок і порошинок, «тому ретельна фільтрація життєвих фактів мусить відступити перед світлом, що сягатиме й темних нетрів душі»[9]. Читачі та критики, до речі, не завжди сприймають і приймають таку щирість, такий геть незмодельований образ.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Чорну сорочку залишаю на собі; — сорочку білу в чорні смуги «Emilio Perucci», з метели ком — Сулейманові Давидовичу Пишнеру, президентові банку «Фінанси і добробут»; — костюм від Giorgio Armani, за винятком штанів, — творчому об’єднанню «Гоп-стоп-шоп», Львів — Жовква; — джинсові сорочки, куртки, комбінезони, носовички і штани «Bonanza» — рок-групам «Доктор Тагабат», «Станція Психів» і «Срав пес»; — плащ зимово-весняний «Luigi Lazzari» — Максимілія- нові Погуляйському (Максові), мистцеві; — краватки різнокольорові «Mauricio Lupo», 4-7 шт. : молодим і наймолодшим поетам, художникам та акторам, що збираються в кав’ярні «Під Жабою», за винятком однієї, котру прошу передати до Музею совкового андеґраунду, якщо такий музей буде створено; — черевиків, мештів, як і шкарпеток, не заповідаю нікому, бо надто зношені; — запальничку, попільничку, авторучку, мантачку, кан- тичку та інші дрібнички — Джеррі Ф. Янечку (США), філологові з великої букви, тобто Філологові; — валізу зі шкіри крокодилячого замінника, подаровану мені у Празі, здається, президентом Чеської республіки, — моєму близькому товаришеві Йосипові Француватому (Францові Йосифу), диригентові церковного хору, балет мейстерові вар’єте «Чорна киця»; — диктофон «Nitech» разом зі слухавками і вічними батарейками «Philips» — Службі Безпеки України; — газовий балончик «SG-gas» з невикористаним зарядом — барменові Зенику (Остапові), кав’ярня «Під Мухою».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
мужчина спробував справити тобi гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не богемних — жебрацьких уже, кохтин, — вiн купив тобi двi справжнi сукнi з тонкої вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i розкiшний, барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком уже заморською вродою (басейни, шезлонги, яхти, бiлi гоночнi автомобiлi…), i кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули — iталiйсь‑кi, м’якесенької шкiри стодоларовi “лодочки” ти доношуєш i досi), i ще купу всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново вирiзьбила артистичну вузькiсть зап’ястка, а ряснi дармовиси‑сережки — високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком — i, вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по‑журнальному вистроєна, аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази! ), — ти впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою проституткою, що трахається в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався — ти просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом спiшно оформляв розлучення i таки, здається, трохи чи не оформив), бо, зрештою, що б мала робити в Амстердамi?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
