Словник Української Мови
Буква
1. Власна назва села в Україні, зокрема села у Львівській області.
2. (заст., діал.) Міра площі землі, що дорівнювала приблизно 0,25–0,5 гектара (залежно від регіону); ділянка землі, яку можна обробити за певний час.
3. (діал.) Робота, виконана за один день копанням; також — результат такої роботи (наприклад, викопана ділянка картоплі).
Приклад 1:
Писар, Григорiй Павлович Копаниця, був таких лiт, як i Роман, але вже добре вiдпасся на волосному хлiбi, i його заялозений пiджачок був вузький на гладкi плечi. Вiн крутив свою руденьку борiдку i залюбки розказував Романовi, який йому великий клопiт у волостi, що старшина дурний, вiн сам усе мусить робити, i за себе, i за старшину справлятися, а плата мала, а «так собi постороннiй доход тоже не значительно большой».
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Приклад 2:
Видко було, що добродiй Копаниця даремне звав «так собi постороннiй доход» «не значительно большим». Гостей стрiла писарка — молода, обгодована i свiжа молодиця-моргуха.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”