Значення
- (Лінгвістика) –
Мовне оточення певної мовної одиниці (слова, словосполучення, речення), що впливає на її сприйняття, тлумачення та вибір конкретного значення з низки можливих.
- (Лінгвістика) –
Сукупність умов, обставин, фактів або ситуацій, у яких відбувається, існує або розглядається певна подія, явище, висловлювання чи твір, що є необхідними для їх правильного розуміння та оцінки.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. контекст, р. контексту, д. контекстові, з. контекст, о. контекстом, м. контексті, к. контексте
Походження слова (Етимологія)
Слово «контекст» походить з французької мови (contexte), а туди потрапило з латини, де contextus означало «з’єднання, зв’язок». Це іменник, утворений від дієслова contexo — «з’єдную, сплітаю», яке складається з префікса con- (разом) і дієслова texo — «тчу, плету, складаю». Тобто буквально «контекст» — це «сплетіння», «тканина» тексту, у якій кожне слово пов’язане з іншими. В українській мові слово набуло значення «цілісна частина тексту, що оточує певне слово чи речення і допомагає зрозуміти його значення».