Словник Української Мови
Буква
1. Посадовець дипломатичної служби, який очолює консульську установу та здійснює захист прав та інтересів громадян своєї держави, а також юридичних осіб, на території іншої країни.
2. У Стародавньому Римі — найвища виборна магістратура; кожен із двох вищих посадовців, які обиралися на рік і володіли верховною цивільною та військовою владою.
3. У період Французької революції та згодом у Франції (1799–1804 рр.) — кожен із трьох членів вищого виконавчого органу держави (Консулату).
Приклад 1:
Це, безумовно, консул Венеційсь кої республіки Бандінеллі, що мешкав у будинку з крилатим левом на львівській площі Ринок і влаштовував незабутні корабельні реґати з музикою та співами по ріці Полтві з її каналами. Це також дипломат і поет, посол Венеції до козаків Альберто Віміна да Ченеда (насправді Мікеле Б’янкі), що розкуштувавшися в місцевих медах і настоянках, не побажав їхати назад та й так і лишився при Низовому Військові під іменем писаря Михаська П’янки, скінчивши білою гарячкою в Буджацьких степах.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”