комуна

1. Історична адміністративно-територіальна одиниця в деяких країнах, зокрема у Франції, Бельгії, Швейцарії, Швеції, що відповідає муніципалітету, громаді.

2. У період середньовіччя — міська громада в Західній Європі, що здобула самоврядування.

3. Колективне об’єднання людей для спільного життя, праці та ведення господарства на засадах рівності, спільної власності та колективізму; також приміщення такого колективу.

4. У радянські часи — назва сільського населеного пункту або адміністративно-територіальної одиниці сільського рівня.

5. Первісна форма соціальної організації, родова громада.

Приклади вживання

Приклад 1:
— Іди… Тоді я йду по брудній вулиці і плачу, плачу… Щоб не помітили перехожі моїх сліз і ридань, я зігнувся і заховав лице в шинель… Потяг одійшов од станції, і страшно і тоскно закричав свисток… Я їхав наче в безодню… Я ж комунар… Моє життя належить колективові… Але в безодні моєї муки потонули і колектив, і комуна. Мені зовсім не хотілося жити.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Ти он не чуєш, а я чую, як по нашiй республiцi ходить комуна. Урочисто переходить вона з оселi в оселю, i тiльки слiпi цього не бачать.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Приклад 3:
II По республiцi також урочисто, як i комуна, iшла руїна вiкових пiдвалин темряви. Це було так вiдважно, так широко й безмежно, неначе океан, бо горiло бажання на тисячi гiн.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Частина мови: іменник (однина) |