колишня

Приклад 1:
Зрідка, бо вже якось зникла та колишня простота й природність у стосунках. Мене завжди приймали дуже радо й привітно, я б сказала, навіть із ніжністю, але я відчувала різницю сфер… Та я любила просторий, завалений паперами робочий кабінет Павла Григоровича, милувалася портретом його матері, що висів на стіні в їдальні, — сувора і разом з тим лагідна краса обличчя, освітленого зсередини внутрішнім вогнем.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— а тепер, бач, i в нiй пропав усякий‑будь смак пiзнавати, колишня невситимо‑вбируща хiть вiдкривати нове — мать його за лапу, та чи я вже вмерла?… Перша розмова мiж ними на цю тему вийшла була якась безтолкова: “Їду до Америки — поїхали разом?” — “Ага, — смiявся, — машиною — якщо солярки вистачить”.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— i вернулась до чоловiка, возити йому джинси й запальнички з закордонних вiд‑ряджень, i була не те щоб задоволена, але — чиста: якi там не є, а людськi взаємини, не зараженi наперед принизливою нерiвнiстю країн i обставин, проти якої — не попреш‑таки (i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi твоє велике кохання жило на твоєму утри‑маннi: подумаєш, бiг дiл, заробиш — оддаси, — дiста‑ло, i то не жартом — оттодi‑то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши на кiлька годин в яму чорної, огненно‑пропекущої зненавистi, ладна, як його колишня дружина, i собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi наявнi ножi й iншi колющо‑рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи кров’ю, щоб ходив кров’ю, щоб кiнчав кров’ю! — у‑уу, жах, дякую красно за такi пережиття, волiла б нiколи себе такої не знати!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”