Словник Української Мови
Буква
1. Сукупність кольорів, їх поєднання, що характеризують якусь картину, місцевість, предмет тощо; загальна тональність кольорової гами.
2. Своєрідність, особливість, характерні риси (побуту, мови, мистецтва тощо) певної місцевості, епохи, соціального середовища.
3. У музиці: характерне звучання, темброва забарвленість, що надає творам певної національної школи, композитора або інструменту своєрідності.
Приклад 1:
У її поезії прекрасно згармонізовані ліричне й епічне начала: одкровення авторського «я» поєднується зі словесним живописом, об’єктивною, зіпертою на картини та сцени, розповіддю, сюжетністю, умінням малювати характери, відтворювати колорит далеких та близьких часів. Найбільшою мірою це виявилося в поемах Ліни Костенко, і передовсім у її історичному романі у віршах «Маруся Чурай».
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”