Словник Української Мови
Буква
1. Донька князя, представниця князівського роду в Київській Русі, Галицько-Волинській державі, Великому князівстві Литовському, Московській державі тощо.
2. Титул жіночої особи з правлячої династії в деяких слов’янських та європейських країнах, а також особа, що має цей титул.
3. Переносно: про дівчину або жінку з аристократичною, вишуканою зовнішністю та манерами.
Приклад 1:
[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург] Княжна (Поема) Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”
Приклад 2:
думи мої…” Княжна (Поема) NN (“Сонце заходить, гори чорніють…”) NN (“Мені тринадцятий минало”) “Не гріє сонце на чужині…” Сон (“Гори мої високії…”) Іржавець ‹Hirzhavec› N. N. (“О, думи мої! о, славо злая!”) Полякам (“Ще як булими козаками…”) Чернець “Один у другого питаєм…” “Самому чудно.
— Семенко Михайль, “Кобзар”