Словник Української Мови
Буква
1. Діти князя, молодші члени князівської родини в Київській Русі та інших слов’янських державах середньовіччя.
2. Представники вищої феодальної знаті, нащадки удільних князів у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, які зберігали титул, але часто втратили політичну владу над землями.
3. У переносному значенні — зарозумілі, пихаті особи, які поводяться наче володарі, нащадки впливових родин.
Приклад 1:
Княжата словенскии, Святополк, Ростосав и Коцел, посылали до цесара Михаила, просячи его о епископа, абы его, научивши вѣры Христовы, и крещеніе святое дал, и о человѣка учоного, абы их научил и претолковал им свя- тыи книги. А гды цар с патріархом мѣл о том стараня пилное, казал шукати человѣка такого, абы могл их языком пр отолко- вати им писмо святое и книги.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Приклад 2:
Я дивлюсь на портрети: князь хмурить брови, княгиня — надменна зневага, княжата — в темрявi столiтнiх дубiв. I в цiй надзвичайнiй суворостi я вiдчуваю весь древнiй свiт, всю безсилу грандiознiсть i красу третьої молодости минулих шляхетних лiт.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”