Словник Української Мови
Буква
Дружина князя, представниця вищого прошарку феодальної знаті в середньовічних слов’янських державах.
Самостійна правителька князівства (уділу) у давньоруську та литовсько-руську добу.
Титул жінки з монаршої родини в деяких європейських країнах (наприклад, у Монако, Ліхтенштейні).
Переносно: жінка, яка вирізняється благородною, величавою поведінкою, вишуканістю та високим становищем у суспільстві.
Приклад 1:
Болівія зовсім не так далеко, як Вам могло б здаватися…» А на послідній сторінці мужевого листа княгиня наївно писала Лаговському, наче казку малій дитині, про свою ангорську кицьку Феріде, яку він у них бачив у Швейцарії і не раз ласкав, та сповіщала його про її тодішні киценята, що поїхали також у Болівію: «Тепер вони давно вже поробилися гладкими, величезними, солідними котами і звуться сеньйор Альваро та сеньйор Фернандо». «Господи, господи!!
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— Не тiльки хазяйська дочка, та хоч би королiвна, хоч княгиня, та хоч би i сама охвицерiвна, — не подивлюсь нi на кого, усiх презрю для тебе. Одна моя втiха, одно моє щастя, коли ти мене будеш хоч трошечки любити!
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Я дивлюсь на портрети: князь хмурить брови, княгиня — надменна зневага, княжата — в темрявi столiтнiх дубiв. I в цiй надзвичайнiй суворостi я вiдчуваю весь древнiй свiт, всю безсилу грандiознiсть i красу третьої молодости минулих шляхетних лiт.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”