Словник Української Мови
Буква
1. Гербова реліквія, символ гетьманської влади в Україні XVI–XVIII століть, що включала булаву, бунчук, корогву, печатку та інші предмети.
2. У широкому значенні — рідкісна, цінна речовина або предмет, що є символом чогось; скарб, надбання.
3. У геральдиці — додаткова фігура або емблема, розміщена над щитом герба (наприклад, корона, шолом, клейноди).
Приклад 1:
Кожну її краплину треба було цінувати, немов спадковий клейнод, передаваний з роду в рід і з покоління в покоління. Вино було варте порівняння з тією жінкою, яка його пила.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”
Приклад 2:
Там, між пожовклих книг, найкращий мій клейнод Лежить автограф двох Горацієвих од. 5.02.1922 Овідій Suppositum stellis nunquam tangentibus aequor…
— Зеров Микола, “Камена”