Словник Української Мови
Буква
1. Великий дзвін, який має низький, гучний і протяжний звук; дзвін, що використовується для скликання людей або сповіщення про важливі події.
2. Застаріла назва язика великого дзвона, який ударяє об його стінки.
3. Переносно: про людину, яка багато і голосно говорить, часто без змісту; базікало, теревеня.
Приклад 1:
Мерзенне чудо се стояло І било під двором в клепало, Як в панським водиться дворах; Обмотана вся ланцюгами, Гадюки вилися клубками На голові і на плечах. Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків; Кусала, гризла, бичовала, Кришила, шкварила, щипала, Топтала, дряпала, пекла, Порола, корчила, пиляла, Вертіла, рвала, шпиговала І кров із тіла їх пила.
— Самчук Улас, “Марія”