Словник Української Мови
Буква
1. Спеціально відведена ділянка землі для поховання померлих, зазвичай огороджена та обладнана надгробками, пам’ятниками, хрестами; цвинтар.
2. Переносно: місце, де в великій кількості зібрано, залишено або знищено щось (наприклад, техніку, кораблі тощо), що нагадує поховання.
3. Переносно: про щось застаріле, віджиле, що втратило актуальність і не використовується.
Приклад 1:
На кладовище не піду: не люблю офіціозу, не хочу, щоб охоронці порядку ще й після смерти відтручували мене від мого поета… 1989–2000 Вітраж пам’яти: Алла Горська Я не бачила Аллу мертвою. І ніколи вона не асоціюється мені зі смертю, тільки — з життям.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
То було на самi проводи, i треба було через кладовище йти, де на гробах у той день усi поминають своїх родичiв. От Маруся узяла й мисочку, щоб i своїх пом’янути.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Вiдслуживши у церквi i службу божу i похорони, як слiдує, понесли тим же чином i на кладовище. Як стали опускати труну у яму, то вiд Настi подали двадцять аршинiв нерозрiзаних рушникiв та на них i впустили домовину… i що то!
— Самчук Улас, “Марія”