кладовище

[klɑdoʋɪʃt͡ʃɛ] Іменник

Буква:К

Значення

Спеціально відведена ділянка землі для поховання померлих, зазвичай огороджена та обладнана надгробками, пам’ятниками, хрестами; цвинтар.
Переносно: місце, де в великій кількості зібрано, залишено або знищено щось (наприклад, техніку, кораблі тощо), що нагадує поховання.
Переносно: про щось застаріле, віджиле, що втратило актуальність і не використовується.

Граматичні форми:

н. кладовище, р. кладовища, д. кладовищу, з. кладовище, о. кладовищем, м. кладовищі, к. кладовище

Два кавуни знайшов, а тут ще мами десь нема. Пішла за жаром, і нема. Два кавуни знайшов, а тут одні цигани та румуни, а Нерик тихо живе на кладовищі.

— Микола Вінграновський
Біжимо садом, кладовищем біжимо, і тут Нерик починає мене завертати, не дає бігти. Завертає до глинища.

— Микола Вінграновський
Але треба брати мішок та йти. Через город баби Рятуш-нячки, а потім по кладовищі — Нерику, ня! ня! — а потім яром, яром, щоб цигани не бачили, і — в поле. А в полі вже тільки дивись, де купка сіріє. Сіріє купка — до неї! Розгулу-бав — магар чи просо. Та й давай його у мішок! А мишей! Руді, здорові! За руки кусають. Не дають проса! Бо це ж вони собі на зиму понаносили. А Нерик їх душе, душе! Та хіба їх усіх передушиш? Але души, Нерику, души! Тільки не їж! Бо Рятушняччин кіт одну з’їв і здох. Не їж!

— Микола Вінграновський