Значення
-
Історичний термін, що означає систему влади, за якої світський правитель (кесар) одночасно має верховну владу в релігійних справах, фактично підпорядковуючи собі церкву та її ієрархію; верховенство державної влади над церковною.
-
Конкретно: політична доктрина та практика у Візантійській імперії, де імператор вважався верховним арбітром у питаннях віри та церковного управління, що суперечило принципу симфонії влад.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. кесаропапізм, р. кесаропапізму, д. кесаропапізмові, з. кесаропапізм, о. кесаропапізмом, м. кесаропапізмі, к. кесаропапізме