кесар

1. Титул давньоримських імператорів, що походить від прізвища Гая Юлія Цезаря (Caesar); монарх, володар.

2. У Східній Римській імперії (Візантії) — титул співправителя або спадкоємця престолу.

3. У церковнослов’янській та староукраїнській книжній традиції — вживається як синонім слова «цар» або для позначення римського імператора (наприклад, у тексті Євангелія: «Віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богови»).

Приклади вживання

Приклад 1:
І з собором Іде сам кесар. Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря несуть.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Приклад 2:
XIII З позорища увечері У терми сховався Святий кесар з лікторами. Колізей остався Без кесаря і без римлян, І ніби заплакав Одинокий.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”

Частина мови: іменник (однина) |