казковий

Приклад 1:
Таких як Іштар, Ісіда, Кібела, Персефона, Церера, наша Золота Баба з веснянок і гаїлок, яка пізніше трансформувалася в казковий образ Баби Яги. Причому смерть у новеліста виступає не абсолютною кончиною, а лише перехідним містком у новий вимір існування, тобто вона якнайтісніше поєднана з відродженням.
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
Анімовані косміти зі своїми чудернацькими Н(е)Л(ітаючими)О(б’єктами) та мегапіксельні мегастраховиська… Пригадую, коли малим я дивився радянське science fiction чи інші жанрові підробки, завжди прикро розчаровувався, якщо обіцяний і очікуваний упродовж усієї стрічки казковий дракон виявлявся недбало склеєним із пап’є-маше опудалом, а моторошний Гоголівський Вій з’являвся в оточенні кордебалету обласної філармонії, у фольговій короні, позиченій із минулорічного «Праздника Нептуна». Нинішні дітлахи мають можливість бачити ціле інферно в деталях: до лусочки, до подряпини на бронтозавровому кігті, і вже нікого не окрилює анекдот, у якому маленька дівчинка з азартом першовідкривача повідомляє батькові: «Тату!
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”

Приклад 3:
— кричала вона з заднього сидiння, наче глухому, — п’ять рокiв, вiдказував вiн, так само штивно тримаючи голову, — i спиняв кеб, i вмикав свiтло, i витягав з‑пiд сидiння зiм’яте простирадло мапи, обiруч тримаючись за нього, мов за казковий килим‑самолiт, що має чудом вивезти, й чогось чекав, втупившись у нього, їй тупо подумалося, що бiдака, мабуть, не вмiє читати, — як, ви сказали, зветься вулиця? — перекочував у ротi камiнчики неслухняних звукiв, не в змозi вимовити “Руперт стрiт”, а чи то повторити за нею, бо ж вона також говорила з акцентом, хай i не таким диркучим, “куд ю кол дере?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”