казати

1. Висловлювати думку, повідомляти щось мовою, усно або письмово; промовляти, висловлювати слова.

2. Розповідати, повідомляти про щось, сповіщати.

3. Називати когось, щось певним ім’ям, давати назву; називатися.

4. (у безособовій формі) Виникати в думках, навівати певні роздуми (про почуття, думку, враження).

5. (з часткою “не”) Висловлювати несхвалення, забороняти, не дозволяти.

Приклади:

Приклад 1:
А що вже казати про урочисту містерію злиття Бії і Катуні… Пробула я в Маймі недовго, треба було вертати додому: моя дочка чекала дитину. Іван проводжав мене до автобуса.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
від цих арифметик Also, треба казати Бош, а не Босх. У Берліні: вдруге.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Дивіть на оці слова жонок, Охвимовичу… За філологічними законами отак й треба було б казати — порівняйте: о-вес з буквою о, хоч вів-са уже чується з і. Так само буде по-вкраїнському Охрім, а не Єфрем, з початковим О, а не Є. Тільки ж біда, що живеє життя знає свої власні закони, не раз противофілологічні, і живі люди говорять не жонок, а жінок, по аналогії з формою жінка. Або знов — у живій мові замість сподіваного Охим, кажуть Юхим або Йохим, тільки не Охим, дарма що в інших таких випадках систематично говориться: Охрім, Овсій, Остап, усе з О, і жінка князя Юрія II Галицького звалася замість Єфімії — Офкою… Знаєте?
— Тютюнник Григорій, “Вир”